Були провидці, що бачили наперед більшовицьку революцію, між іншим Достоєвський, Щедрин. Та найбільш дивним було ясновидство М. Лермонтова (1814-1841). Йому належить цей несамовитий вірш, який тут наводжу в оригіналі (в нашій транскрипції):
"Настанєт ґод, Рассії чорний ґод,
Кагда царєй карона упадьот;
Забудєт чернь к нім прєжнюю любовь
І піща многіх будєт смерть і кровь;
Кагда дєтєй, кагда нєвінних жон
Нізвєргнутий нє защітіт закон,
Кагда чума ат смрадних мьортвих тєл,
Начньот брадіть срєді печальних сєл,
Чтоби платом із хіжін визивать;
І станєт гладь сей бєдний край терзать
І зарєво акрасіт волни рєк...
В тот день явітца мощний чєлавєк,
І ти єво узнаєш і паймьош
Зачєм в рукє єво булатний нож...
Все в цьому вірші ясновидство несамовите. Поет зрозумів саму суть революції, коли то корона царська більше сама впала, як під натиском бунту. Пушкін писав, що:
"В Расії нєт закона,
Єсть столб, а на сталбє карона".
Струхлявів цей стовп, зігнила морально підпора царату, те, як говорили, "столбавоє дварянство", — і корона впала.
Ще дивніше, як Лермонтов передбачував революцію, коли ще так твердо, при Миколі І, стояв царський режим, після перемоги над Наполеоном і після жорстокого придушення "мятєжа декабристів". Дивно також, що поет бачив, як антицарську революцію зробить "чернь", тоді як в його часи та "чернь" як чинник революційний, просто не існувала; коли не випливали на поверхню навіть одиниці з тої "черні", бо т. зв. нігілісти з "разночінців" (нижчих станів) з'явилися аж у 1860-х рр... Дивно, що бачив він занепад царату вісімдесят сім літ до того, як фактично впала царська корона. Дивно, що бачив незвичне, в тодішній Європі, завершення революції не в вигляді конституційної монархії, чи республіки (Англія, Франція), а в вигляді... Сталіна! Бо кого ж, як не його нагадує, той "мощний человєк", не з шаблею Бонапарта в руці чи Вашингтона, а з ножем московського різника, та й різатиме а холодною кров'ю — "невинних дітей і жінок" вбиваючи голодом мільйони?
Несамовита візія! А цей її характер ще більше звеличує факт, що мав її Лермонтов у 1830 році, коли написав той вірш, цебто коли йому було — шістнадцять літ! Знати або логічно викомбінувати революцію 1917 року — в його добу, і його літа — не можна було. Її можна було тільки бачити... Яким біноклем? Тим, що англійці звуть духовним оком поета, містика, Пітії, Касандри. Тим оком, якого існування не можуть розуміти матеріалісти, але яке за фізичною заслоною обличчя може уздріти невидиму душу людини, а за заслоною часу — ще невидиме майбутнє або вже невидиме минуле. Є це, на мові окультистів, інтуїція, або "третє око" (духовний зір) — яке дає людям, обдарованим ним, пізнавати речі, невидимі очам фізичним. Скептики матеріалісти можуть побачити символічне зображення цього "третього ока" наприклад на обличчях святих і Божої Матері на старовинних наших іконах київських.
Цей духовний зір мав не тільки Шевченко, але й його батько, який — вмираючи — йому не лишив з майна нічого, з мотивацією, що з Тараса вийде незвична людина, щось велике позитивне, або велике ледащо (Павло або Савло), так що в одному випадку спадщина йому була непотрібна, а в другому — шкідлива. Цю інтуїцію, мала Леся Українка й її пророчиця Касандра. Каже остання, що Ахея, яка воювала з її Троєю, — це "гієна, що смертію і розкладом живитись мусить". Єлена, її брат і жрець троянський питається її:
"Хіба ти знаєш наміри чужинця,
Що так його рівняєш до гієни?"
і пророчиця відказує:
"Не знаю я нічого, тільки бачу
Кривий гієни погляд, тільки чую
Проникливий хижацький голос...",
і в нестямі голосить візію майбутнього:
"Гієни бродять по руїнах Трої
І лижуть кров"...
Єлена (тип американського "експерта") шукає знання фактів, того, що можна спостерегти органами фізичних відчуттів і тому, як усі такі "експерти", все знає і нічого не розуміє. Касандра ж "бачить" своїм духовним оком пророчиці, а тому проти самих фактів, за "фактом" ахейської пропозиції миру ("троянського коня") — бачить внутрішнє, невидиме обличчя ахейської "гієни", — хижака, який, що б не говорили "факти", мусить живитися підступом і кров'ю.
Так і Лермонтов, — коли ніякі факти не віщували ще революції, своїм духовним оком бачив обличчя духовне "черні" московської, московської "гієни", спраглої крови. Вже бачив її, що пила кров на руїнах старої Росії, як бачила ахейську "гієну" Леся Українка на руїнах Трої... Те "третє око" дало їм змогу передбачити, ще невидиме фізичним оком, майбутнє...
Для читача, який не любить містики, доступніший йому анекдот: до славного рабина приходить одновірець з запитом — чи скоро до нього повернеться його жінка, яка його покинула? Рабин не давав особистих аудієнцій, лише відповідав на записки, що передавав йому слуга. Останній, віднісши записку, повернув до того, хто запитував:
— Рабин говорить, — сказав він, — що за рік повернеться до тебе твоя жінка... А я тобі кажу, що вона взагалі до тебе не повернеться.
— Як смієш ти таке казати, коли сам рабин...
— Ну, бо рабин бачив твою записку, а я бачу твою паскудну морду!
Цей рабинів слуга побачив не зовнішню, а внутрішню "паскудну морду" більшовизму — щойно грядущого — побачив оком візіонера Лермонтов, що був, як кажуть, нащадком шотландського мага-чарівника. Тому й уявив собі події, факти, які народ з такою "мордою" створить у житті. Хто мав цей духовний зір, той міг побачити навіть "паскудну морду" Йосипа Сталіна, майже 100 років перед його приходом до влади. Хто цього зору не мав, той — навпаки, міг навіть вродитися сучасником Сталіна, навіть оглядати його фізичними очима в Ялті чи деінде, і думати, що має перед собою лише милого миротворця "дядю Джо"... Кому Бог не дав цього "третього ока", тому навіть могла заімпонувати "паскудна морда" Чу Ен Лая. Той міг втішатися всіма "дастіженіями" китайського більшовизму, — і що всі китайці тепер на велосипедах їздять, і що навіть китайських мух винищили китайські комуністи (що за прогрес!); міг побачити, що показували його фізичним очам і почути, що шепотіли йому до фізичного вуха. Не бачив тільки (вже невидимих) мільйонів замордованих Чу Ен-Лаєм, не мушок, а людей. Не міг побачити лише "паскудної морди" китайського більшовизму, невидимої духовим сліпцям...
Чому багато хто з вождів українського соціалізму обабіч Збруча у 1917 і пізніше, — не бачили "паскудної морди" ленінізму й троцькізму? Тому, що як той рабин, дивилися на їх "записки", на їх декларації про "свободу", "українізацію", "визволення трудящих", а не на їх "морду" гієни, яка збирається стрибнути своїй жертві до горла. Коли б вожді української революції мали цей знак 30 чи 50 літ тому, не вірили б вони ні прекрасним словам "вєлікой русской літератури", ні солов'їним пісням російської демократії, ні маніфестам і "запискам" керенщини й більшовизму; не були б тою Червоною Шапочкою з байки, яка у вовчій морді, перебраній за любу бабусю, бачила лише бабусин очіпок і бабусине обличчя там, де були ікла й морда звіря.
Це "духовне око", духовний зір плекали колись (і в Україні теж) і вирощували у шляхетних володарів мудрі жерці. І з цієї "смішної містики" сміються тепер сліпі вожді обдурених народів, ведених на заріз на арену, де говоритимуть про любов, але де "їжа многим буде смерть і кров, де голод і чума від трупів і стерва бродитимуть від міста до села."
Це страшне видиво, що стало для мільйонів вже страшним фактом, знову і знову ставить на чергу денну проблему нової касти, нової провідної верстви, — людей, обдарованих вищою силою прозріння і вищою силою характеру, вождів з Божої ласки. Без них несамовите пророцтво Лермонтова стане пророцтвом не лише для Росії та завойованих тоді нею народів, але й для цілих континентів.
Жовтень 1954
Немає коментарів:
Дописати коментар